Інноваційні підходи

 до організації методичної роботи

 в дошкільних навчальних закладах

Виконання положень Закону України "Про дошкіль­ну освіту", Базового компонента дошкільної осві­ти в Україні та Базової програми розвитку дитини дошкільного віку "Українське дошкілля" вимагає від вихователів високого рівня соціально-педагогічної компетентнос­ті. Однак, як показує практика, цей рівень на сьогодні досить низький, що, ймовірно, можна пояснити не­достатнім теоретичним та методичним забезпечен­ням педагогічного процесу, а також нерозумінням багатьма вихователями сутності процесів соціаліза­ції дітей.

Соціально-педагогічну компетентність вихователя дошкільного навчального закладу науковці  розглядають як ін­тегративне особистісне утворення, що забезпечує ефективну реалізацію всіх педагогічних функцій, як єдність теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності, спрямованої на успішну інтеграцію дітей у сучасний соціум; як здат­ність розуміти базові потреби дитини (у любові та захищеності, стабільності та передбачуваності се­редовища, спілкуванні та емоційних переживаннях, розуміння світу та себе у ньому) й створювати умо­ви для їх розумного задоволення, здатність свідомо планувати освіту та виховання, виходячи з особли­востей дитини і соціальної ситуації за умови детер­мінанти ціннісних орієнтацій соціального розвитку.

У дошкільних навчальних закладах підвищення ква­ліфікації та перепідготовка спеціалістів здійснюєть­ся через систему неперервної освіти, тобто через методичну діяльність.

Планування допомагає цілеспрямовано розв'язу­вати завдання, що стоять перед педагогічним колек­тивом, досягати накреслених цілей. Тож, розробля­ючи план методичної діяльності, варто керуватися принципами, які відображають основоположні ідеї та визначають характер діяльності закладу, а саме:

• принципом науковості (визначення конкретнос­ті, реальності плану; урахування соціально-економічних законів суспільства та рівня роз­витку науки);
• принципом оптимальності (урахування реаль­них можливостей);
• принципом цілеспрямованості (орієнтування плану на реалізацію цілей і завдань у життя);
• принципом перспективності (постановка цілей і завдань на кілька років уперед);
• принципом урахування специфіки дошкільно­го закладу та педагогічного колективу.

У роботі з вихователями слід враховувати й такі аспекти, як:

• самостійність навчання (самостійне вивчення педагогом основних видів роботи);

спільна діяльність з колегами (планування, реалізація й оцінювання результатів у ході на­вчання); опора на педагогічний досвід вихователя;

• індивідуалізація навчання (створення інди­відуального освітнього               маршруту підвищення соціально-педагогічної компетентності з урахуванням досвіду, рівня підготовки, психо­фізіологічних, когнітивних особливостей конк­ретного вихователя);

• системність навчання (узгодженість цілей, змісту, форм, методів, засобів навчання й оці­нювання результатів);
• контекстність навчання (побудова навчання з урахуванням професійної, соціальної, побуто­вої діяльності вихователів та організація від­повідних умов);
• актуалізація результатів навчання (оператив­не застосування на практиці набутих знань);
• розвиток освітніх потреб (результати навчання оцінюються за реальним ступенем освоєння матеріалу; активізацією нових освітніх потреб);
• усвідомленість навчання (осмислення процесу та своїх дій в організації педагогічного процесу).

Оскільки провідну роль у навчанні відіграє безпо­середній досвід, доцільно використовувати активні методи, виходячи з індивідуальних особливостей педагогів та їхнього стилю пізнання. Нагадаємо: активний метод навчання — це спосіб організа­ції навчального процесу, за якого забезпечуєть­ся вимушена, оцінювана і керована активність тих, хто навчається. Активне навчання слід вклю­чати у процеси спілкування, діяльності, що значною мірою допомагає розвитку творчості.

З метою формування соціально-педагогічної ком­петентності вихователів використовуються різні фор­ми методичної роботи.

Консультації

Найпоширенішими є консультації. Подекуди ця традиційна форма методичної роботи викликає на­рікання через одноманітність форм подачі інформа­ції та складність її сприйняття, оскільки методисти часто просто зачитують текст з книжки, не намага­ючись розтлумачити його, донести до аудиторії. Тож бажано намагатися урізноманітнювати цю форму роботи, проводячи консультації-діалоги, консультації-парадокси.

Консультація-діалог — це спільна робота методис­та і завідувача (або двох досвідчених вихователів), які розкривають одну тему і взаємодіють у роботі над проблемно організованим матеріалом, як між собою, так і з колективом: ставлять проблему, ана­лізуючи проблемну ситуацію, висувають гіпотези, доводять або спростовують їх, розв'язують супереч­ності, що виникають у пошуку рішень. Така консуль­тація містить у собі конфліктність, що виявляється і в несподіваності самої форми, і в структурі подачі матеріалу, який будується на зіткненні протилежних точок зору, поєднанні теорії і практики.

        Ця форма роботи фактично є міні-грою, "театром двох акторів", що створює емоційний, позитивний фон та зацікавлює вихователів.

Цікавим є такий хід: запропонувати одному з ведучих ввести в консуль­-

тацію несподівану, нову для другого інформацію, на яку той має відреагувати. Це ставить ведучих в умови імпровізації.

      Привернути увагу вихователів до найбільш склад­них аспектів проблеми, що розглядається, активі­зувати їх допомагає консультація-парадокс, або кон­сультація із запланованими помилками. Кількість помилок залежить від змісту консультації, а також від підготовленості педагогів за даною темою (але не більше десяти). Вихователям пропонують розпо­ділити матеріал на аркуші паперу в два стовпчики: зліва — достовірний, справа — помилковий, який згодом аналізується. При цьому можуть бути вияв­лені всі "задані" помилки, що свідчить про повне розуміння аудиторією проблеми; називатися помил­ками правильні положення, у цьому разі ці положен­ня слід роз'яснювати й уточнювати; визначено не всі помилки, тоді варто ще раз пояснити суть питання.

Вихідна ситуація створює дидактичні умови, спо­нукає до активності, оскільки треба не просто сприй­няти інформацію, а й проаналізувати та оцінити її. Важливий також і особистісний момент: бажання знайти помилку і можливість таким чином перевіри­ти себе. Все це активізує психічну діяльність вихо­вателів. Навчити людей мислити, постійно пропону­ючи їм "правильну", кимось утверджену інформацію, практично неможливо, тож варто створювати ситу­ації суперечності, боротьби думок, альтернативи. Консультація-парадокс виконує не лише стимулювальну, а й контрольну функцію.

Добре зарекомендували себе такі форми роботи з вихователями, як консультація -"прес-конференція", консультація - ситуація.

Під час проведення консультації -"прес-конференції" називають тему і пропонують слухачам письмо­во поставити запитання, які їх цікавлять. Ці запи­тання систематизуються за змістом і проводиться консультація, яка за структурою не має характеру запитання-відповідь, а являє собою єдине ціле. У цьому типі консультації застосовуються такі форми активного спілкування, як конфліктність (внутрішня, змістова і зовнішня між очікуванням відповіді та її отриманням), діалогічність спілкування, введення елементів розігрування ролей, вимушеність актив­ної поведінки педагогів.

Осмисленню своєї діяльності та формуванню оцін­них суджень сприяють консультації-ситуації, які пе­редбачають реалізацію вміння вихователів перено­сити наявні знання на нові ситуації, проблеми. Ефективними є педагогічні ситуації, які допомага­ють перевести професійну підготовку з площини передавання — засвоєння інформації у площину осмислення діяльності. Це досягається завдяки відсутності єдино правильних рішень у процесі ана­лізу педагогічних ситуацій. Аналізуючи ситуацію, педагог має сформулювати та обґрунтувати свою точку зору на певні події, і запропонувати свій варі­ант розв'язання наявних суперечностей, а подеку­ди — і своє обґрунтування проблеми. Під час прог­нозування розвитку ситуації виявляється потреба у теоретичних знаннях. Водночас аналіз ситуації при­вчає до пошуків застосування об'єктивних законо­мірностей у педагогічній практиці.

Консультації-ситуації допоможуть  вихователям свідомо впливати на події та процеси, прогнозувати й планувати інноваційну діяльність, уникати поми­лок та неправильних рішень при побудові педагогіч­ного процесу.

Можна також запропонувати педагогам методоло­гічні, тематичні консультації, консультації-ілюстрації.

Консультація-ілюстрація базується на візуально­му супроводі усної інформації: схеми, символи, об­рази тощо, які є домінантними, тобто основними при розгортанні саме цієї теми. Візуальні зображення надають виступам яскравості, образності, іноді — абстрактності, а інколи — конкретності, підвищують інформативність матеріалу і рівень сприйняття, осмислення, запам'ятовування.

Цей вид консультацій допомагає показати дію тео­ретичних закономірностей, принципів, механізмів тих чи інших подій на конкретних прикладах з педагогіч­ної практики. Завдяки цій формі роботи у педагогів підвищується сприйнятливість до візуальної інфор­мації, уміння її розшифровувати, виникає емоційне налаштування, за яким легше сприймаються нові ідеї, думки, гіпотези.

Такі консультації можуть бути як інформаційного, так і ілюстративного характеру — залежно від теми, її складності тощо. Слід намагатися використовува­ти всі наявні візуальні методи: традиційні наочні — ілюстрації та демонстрації (макети, схеми, графіки, рисунки, відеозапис) і методи креативного пізнан­ня (образ, символ, світло, напівтінь тощо).

Консультації-ілюстрації допоможуть підвищити пізнавальний інтерес, найповніше реалізувати, роз­винути потенційні можливості й здібності кожного вихователя, максимально активізувати процес за­своєння методичних ідей.

Семінари

Логічним продовженням консультацій є методич­ний семінар. Ідея, на якій ґрунтується побудова та­ких семінарів, — мотивація навчання, яка провокує активну пізнавальну і творчу діяльність вихователів. Семінар забезпечує методологічну підготовку вихо­вателів, підвищення їхньої кваліфікації, орієнтує в сучасних наукових досягненнях за обраною пробле­мою, дає змогу побачити сукупність недостатньо розроблених наукою проблем, окреслити власне коло дослідження або вивчення певної проблеми. За такого підходу підвищується не тільки рівень знань, а й практичні вміння педагогів.

З метою детальнішого опрацювання якоїсь теми доцільно проводити триступеневі тематичні семінари.

Перший ступінь — теоретичне дослідження питан­ня, тобто вивчаються психолого-педагогічні досяг­нення. Під час лекцій, диспутів, дискусій, інтерв'ю­вання можуть використовуватися різні методи активного навчання: складання перфокарт, анотацій наукової літератури, графічні роботи, виконання зав­дань науково-дослідницького характеру.

Другий ступінь — практичне застосування теоре­тичних знань: апробація нововведень на практиці, аналіз того, як допомагають вихователям рекомен­дації семінарів. Мета: обмін думками, педагогічни­ми знахідками, виявлення причин труднощів та не­доліків, пошук шляхів подальшої роботи над темою. На цьому етапі використовуються такі методи актив­ного навчання: заняття-покази, імітаційні ігри, тре­нувальні вправи різних типів, розв'язання педагогіч­них задач, кросвордів, моделювання педагогічних ситуацій.

Третій ступінь (завершальний етап роботи се­мінару)— презентація досвіду роботи, вироблен­ня рекомендацій, підбиття підсумків.              

У дошкільних навчальних закладах, що працюють в інноваційному режимі слід вико­ристовувати різні види практико-орієнтованих семінарів.

 Одна з найефективніших форм мето­дичної роботи — проблемно-теоретичний семінар.

 Вихователям з високим рівнем соціально-педагогічної компетентності пропонують провести рефлексію певного етапу ро­боти (наприклад, роботу з індивідуального проек­ту). Педагог виокремлює проблему, накреслює шля­хи розв'язання та показує практичну значущість. На першому етапі розглядаються теоретичні аспекти, відбувається ознайомлення з висновками, положен­нями, напрацюваннями з обраної проблеми; дру­гий етап — відкриті форми роботи з дітьми, що де­монструють ідею вихователя, дають змогу оцінити ефективність розроблених ним прийомів роботи. Завершується робота виведенням висновків щодо того, наскільки розкриває представлений вихова­телем досвід обрану проблему, виокремлюються нові проблеми, встановлюються строки їх реалізації.

З вихователями середнього рівня соціально-педагогічної компетентності проводяться експрес-семінари. Від попередніх вони відрізняються тим, що вихователь пропонує для спільного обговорення певну проблему, власне бачення її розв'язання у про­цесі освітньої діяльності. У результаті спільної ро­боти визначають найефективніші форми організа­ції пізнавальної діяльності дітей, методи їх активізації, пропонуються різні форми проведення заходу, що планується. Згодом цей захід проводить­ся та обговорюється у рефлексивному режимі.

Для вихователів з низьким рівнем соціально-педагогічної компетентності проводяться проблемні семінари— розгорнута форма взаємодії із спільного проектування освітнього процесу. Спочатку прово­диться відкрите заняття, потім його обговорюють, виокремлюють певні проблеми і разом планують на­ступне заняття. У такому режимі можна проводити й наступні заняття. Цей вид семінару дає змогу підви­щити ефективність роботи окремого вихователя, оці­нити практичну значущість та дієвість засобів, запро­понованих для розв'язання певної проблеми.

Інноваційні підходи до організації методичної ро­боти передбачають використання педагогічних дискусій. Головний чинник підвищення ефективно­сті дискусії — зіставлення різних, а подекуди й про­тилежних, позицій учасників. Кожна дискусія прохо­дить три стадії розвитку:

• орієнтування,
•  оцінювання,
• консолідацію.

На першій стадії відбувається "орієнтування" й адаптація учасників до самої проблеми, загальної атмосфери, мотивування учасників, установлення правил, регламенту. Так виробляється установка на розв'язання презентованої проблеми. На стадії "оці­нювання" зіставляються інформація, різні позиції, генеруються ідеї. На стадії консолідації виробляють­ся єдині або ж компромісні позиції та думки, при­ймаються рішення.

Ділові ігри

Виявити та оцінити реальні результати інновацій­ної педагогічної діяльності допомагають ділові ігри, в основі яких лежить імітаційне моделювання про­фесійної діяльності та рольова взаємодія за ігрови­ми правилами фахівців, які беруть у ній участь, в умовному часі, атмосфері невизначеності, з розігру­ванням ролей та оцінюванням.

Підготовка ділової гри включає такі етапи: визна­чення ролей та розробка функцій учасників; написання сценарію гри; формулювання її правил; визначення предмета гри; створення графічної моделі взаємодії учасників; визначення системи оцінювання; продуму­вання методичного і технічного забезпечення.

Можливі різні варіанти ділової гри: дослідницькі, дидактичні, рефлексивно-оцінні, мотиваційні, пси­хологічні.

"Педагогічний ринг" (дослідницька гра) дає змо­гу поглянути на проблему розвитку соціально-педа­гогічної компетентності з точки зору новатора, кон­серватора, критика, конформіста. У вихователя з'являється можливість виступити у "невластивій" для себе ролі — таким чином відпрацьовуються вмін­ня аргументовано відстоювати свою думку, навички дискусійного спілкування.

Підвищенню соціально-педагогічної компетентнос­ті сприяє гра "Командний ланцюжок" (дидактична). Для її проведення створюються команди з 5-6 чо­ловік. Кожний учасник отримує фішку, яку пересу­ває по ігровому полі відповідно до вказівок кубика. За номером сектора визначають запитання і відпо­відають на нього. Експерти оцінюють кожну відпо­відь у балах. Перемагає команда, яка набере найбіль­шу їх кількість.

Позитивно оцінюється вихователями "Педагогіч­ний калейдоскоп" (рефлексивно-оцінна гра), в про­цесі якої учасники, поділені на групи, обирають проб­лему, яку вважають найбільш актуальною для обговорення, формулюють її, обґрунтовують свій вибір, розробляють запитання. Потім проводиться голосування і більшістю голосів віддається перева­га одній із запропонованих тем. Таким чином вияв­ляється найцікавіша для всього колективу пробле­ма, засвідчується рівень педагогічної грамотності вихователів при розробці ними плану дискусій.

У ході "Педагогічного коментаря" (мотиваційна гра) командам за кількістю учасників пропонують запитання, які розподіляються між ними за бажан­ням. Після невеликої підготовки гравці по черзі від­повідають на запитання, а експерти оцінюють від­повіді та визначають переможців.